ДО ШКОЛИ З РАДІСТЮ ТА ІНТЕРЕСОМ

ДО ШКОЛИ З РАДІСТЮ ТА ІНТЕРЕСОМ

Плис О.В., вчитель початкових класів  Петрівської ЗШ І-ІІІ ст

У статті розкриваються психологічні механізми формування внутрішньої позиції «Я – школяр» у 6-ти та 7-річних першокласників. Окрім того, пропоную методичні рекомендації щодо використання арт-терапевтичних та казкотерапевтичних методів та прийомів, спрямованих на виховання ціннісного ставлення у дітей до школи, навчання, учителя та однокласників.

Переосмислення ставлення до дитини як самодостатньої й неповторної унікальності, здатної до проектування і здійснення самої себе, що має місце на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики, потребує переосмислення методології, теорії і практики виховання. Особливої ваги це питання набуває сьогодні, коли все більше школярів втрачають бажання навчатися, а явище шкільної дезадаптації дітей та підлітків є предметом численних медичних, психофізіологічних, психологічних та педагогічних досліджень. Аналіз наукових психолого-педагогічних джерел засвідчує, що в останні роки як науковці, так і практики, все більше уваги приділяють такому явищу, як „дезадаптація першокласників”, що полягає в утворенні неадекватних механізмів пристосування дитини до школи і проявляється у формі різноманітних порушень у навчанні й поведінці, а саме:

v  труднощі в навчанні аж до стійкої неуспішності;

v  порушення у відносинах з однокласниками чи вчителями;

v  небажання ходити до школи;

v  симптоми соматичних захворювань (головний біль, біль у животі, порушення сну, апетиту, гнітючий настрій, підвищена стомлюваність);

v  емоційні порушення, що виражаються в зниженні товариськості, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості і збільшенні показників емоційної збудливості, тривожності, нейротизму, а також у браку уваги на уроках, нездатності до тривалого зосередження, занурення в себе тощо.

Серед найбільш виражених проявів шкільної дезадаптації першокласників є, як стверджують психологи, шкільна тривожність. Відсутність попередньої психологічної підготовки дитини до школи нерідко призводить до того, що запропоновані соціумом умови шкільного навчання є чи не найважливішим чинником виникнення шкільних страхів. Аналіз наукової літератури засвідчує, що серед домінуючих страхів, притаманних нашим першокласникам, можна впевнено назвати: страх не відповідати очікуванням інших (батьків, учителів, зробити щось «не так»), страх ситуації перевірки знань (відповіді перед дошкою, перевірки домашньої роботи, самостійні та контрольні роботи, перевірка техніки читання та  ін..), страх спілкування із учителем та однокласниками тощо. Та, що чи не найдивніше, виявляється, як стверджують російські психологи Є.Лютова та Г.Моніна, шкільна тривожність починає формуватися у дітей ще у дошкільному віці і виникає як результат початку систематичної навчальної діяльності (передусім – через вимоги, що висуваються до дітей з боку дорослих та лякаючу можливість власної невідповідності їм). В результаті, ще до початку навчання у школі майбутній першокласник «налаштований на тривожне реагування на всі аспекти шкільного життя».

Постає цілком закономірне питання: чи можливо уникнути такого «налаштування» і допомогти майбутнім першокласникам впевнено та комфортно увійти у новий етап своєї життєвої самореалізації? Яка роль у цьому процесі може належати дошкільному навчальному закладу, вихователям та батькам? І чи можна майбутнього першокласника навчити «бути успішним школяриком»? Виявляється – можна. Аналіз наукових джерел засвідчує, що існуючий рівень теоретико-методологічного доробку в педагогіці та психології, наявність апробованих та високо результативних методик роблять можливим навчання мистецтву вчитися подібно до того, як дитину навчають будь-яким іншим видам творчості – малюванню, музиці, технічному конструюванню тощо.

З метою формування внутрішньої позиції «Я – школяр» у дітей старшого дошкільного віку та молодших школярів О. Деркач була розроблена авторська програма, в основу якої лягли ідеї мультимодальної арт-педагогіки, що визначається нами як «інноваційна освітня технологія гармонізації особистісного розвитку дітей у контексті системи «Я – соціум – природа – культура» у процесі як сприйняття вже існуючих творів мистецтва, так і власної художньо-творчої діяльності спонтанного характеру». Мультимодальний підхід передбачає синкретичне поєднання усіх видів мистецтв, що якнайкраще підходить природі дитячого світосприйняття, тому в процесі роботи ми активно залучали найкращі знахідки провідних вітчизняних та зарубіжних казко-, лялько-, ігро-, арт- та музикотерапевтів. Зокрема, в якості наскрізної домінантної лінії була викоритана добірка авторських психокорекційних казок російського казкотерапевта М.Панфілової «Лісова школа», за допомогою яких створили в уяві дітей образ певної казкової навчально-пізнавальної реальності, а саме – казкової Школи тварин.

Завдяки створенню такої казкової навчально-пізнавальної реальності у підсвідомості дошкільників та молодших школярів налагоджуються тісні зв’язки між двома паралельними реальностями – казково-фантастичною та власною шкільною, і, відповідно, відбуваються певні проекції з образів однієї на іншу (як з реальної на казково-фантастичну, так і навпаки). Таким чином, ми отримуємо унікальну можливість здійснювати корекційно-виховний вплив на дитину (її цінності, прагнення, потреби, смаки та інтереси) через героїв створеної казково-фантастичної реальності, її правила та принципи існування. За допомогою казки, гри та спонтанної художньо-творчої діяльності майбутні першокласники пізнають сутність, закономірності, принципи та правила успішної життєдіяльності в умовах школи, «пропрацьовують» (програють, проживають) різні аспекти шкільного життя, наприклад – правила поведінки на уроках та перерві, у їдальні, бібліотеці, спортивному залі; списування та підказки на уроках; бережливе ставлення до шкільних речей; охайність, відповідальність, стриманість та пунктуальність; лінь, жадібність та шкільні крадіжки, шкільні сварки та конфлікти; лайливі слова та образи тощо. Все це є невід’ємними складовими внутрішньої позиції «Я – школяр» кожної дитини, що забезпечують комфортне, гармонійне їх входження у новий етап свого життя – початок шкільного навчання.

Розглянемо основні методичні засади реалізації формування внутрішньої позиції «Я – школяр» у сучасних школярів засобами такої інноваційної освітньої технології, як арт-педагогіка.

Для цього пропоную скористатися вже згаданою добіркою психокорекційних казок російського казкотерапевта М.Панфілової «Лісова школа», покликаних допомогти майбутнім першокласникам  «уникнути негативних емоцій» та допомогти «в адаптації до початку шкільного життя». На глибоке переконання автора, «співпереживаючи казковим героям, діти звертаються до своїх відчуттів. Першокласникам легко рефлексувати свої вчинки, усвідомлювати причини своїх хвилювань через казкові образи лісових школярів; а типовий опис шкільних атрибутів, класу, правил дозволить знизити шкільну тривогу у дітей, сформувати позитивні моделі поведінки в реальному житті».

Вже з першої казки, де розповідається про історію створення Лісової школи, в уяві майбутнього першокласника формується образ такої собі казкової навчально-пізнавальної реальності – Лісової школи, де навчаються такі ж першокласники, «як і я», тільки не діти, а мешканці лісу. Чим зумовлено звертання саме до цієї категорії персонажів? Справа у тому, що ще не так давно наші дошкільнята чудово уособлювали себе із представниками тваринного світу (пригадаймо: в період з 3 до 5 років дитина не використовує вербальний конструкт «Я ричу, як лев», натомість вона заявляє: «Я – лев: р-р-р!»), тож в їхній підсвідомості автоматично налагоджуються тісні зв’язки між двома паралельними реальностями – казково-фантастичною та власною шкільною. Саме завдяки цим зв’язкам і стають можливими певні проекції з образів однієї на іншу (як з реальної на казково-фантастичну, так і навпаки), в результаті чого ми отримуємо унікальну можливість здійснювати корекційно-виховний вплив на дитину (її цінності, прагнення, потреби, смаки та інтереси) через героїв створеної казково-фантастичної реальності, її правила та принципи існування.

Методичні засади формування паралельної казкової навчально-пізнавальної реальності в уяві старших дошкільників та молодших школярів засобами мультимодальної арт-педагогіки на основі казок М.Панфілової «Створення Лісової школи»  та «Шапка-невидимка» можна розглянути в опції конференції «Медотична скарбничка».

Якими виростуть сьогоднішні діти, як формуватимуться їхні моральні якості, духовність, інтелект, особистість загалом – ці питання не можуть не хвилювати  фахівців, причетних до шкільної справи. Проблема, яка обговорюється, не нова, як і не нове те, що наступність між дошкільним закладом і школою подекуди має формальний  характер.  Але  там, де вихователі і вчителі знаходять спільну мову, виробили єдиний погляд на виховання і розвиток дитини, володіють найголовнішою технологією у світі – технологією Божої любові до дитини, там і виростуть добрі зерна майбутнього.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ      ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

Манжос Т.В., вихователь Новостародубського ДНЗ № 1 « Дзвіночок»

Анотація: розгляд психологічної готовності дитини до навчання в школі, про  певний набір знань і вмінь, про форми спілкування дитини з дорослими та оволодіння спеціальними знаннями та навичками, які відносяться до власне шкільних форм роботи.

   До кінця дошкільного віку дитина усвідомлює свою статеву приналежність, знаходить собі місце в просторі і часі. Вона вже орієнтується у сімейно – родинних стосунках і вміє будувати їх з дорослими і однолітками: має навички самовладання, вміє підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації, бути непохитною у своїх бажаннях. В якості важливого досягнення в розвитку особистості дитини виступає переважання почуття « Я повинен» над мотивом « Я хочу». До кінця дошкільного віку особливого значення набуває мотиваційна готовність до навчання в школі.

Психологічна готовність до навчання в школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності. У психологічному словнику « Готовність до дошкільного навчання» розглядається як сукупність морфо – фізіологічних особливостей дитини старшого дошкульного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання. Готовність до шкільного навчання – це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи в неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття « готовність до школи» визначив Л.А.Венгер. Він вважав, що готовність до школи – це певний набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі елементи хоча рівень їх розвитку може біти різний.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

-          Мотиваційна ( особистісна)

-          Інтелектуальна

-          Емоційно - вольова

Мотиваційна готовність – наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття. У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів учіння.

1.Широкі соціальні мотиви учіння або мотиви, пов’язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків.

2.Мотиви, пов’язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

До кінця дошкільного віку повинна скластися така форма спілкування дитини з дорослими, як позаситуативно – особистісне спілкування. Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли включені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставленні запитання і самому ставити запитання по темі, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловими запам’ятовуванням. Інтелектуальна готовність також пердбачає формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема, уміння відокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності. У вітчизняній психології при вивчення інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на сумі засвоєних дитиною знань, а на рівні розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна вміти виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Д. Б. Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

-          Вміння дітей свідомо підпорядковувати свої дії правилам, які узагальнено визначають спосіб дії;

-          Вміння орієнтуватися на визначену систему вимог;

-          Вміння уважно слухати того, хто говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

-          Вміння самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, що візуально сприймається.

Ці параметри розвитку довільності є частиною психологічної готовності до школи, на них спирається навчання у першому класі. Готовність дитини до школи в царині розумового розвитку включає кілька взаємопов’язаних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їхні властивості, про явища живої і неживої природи, про людей, їхню працю та інші сторони суспільного життя, про те, « що таке добре і що таке погано», тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість – міра правильності, чіткості і узагальненості уявлень, що склалися в дошкільному дитинстві.

Відомо, що образне мислення старшого дошкільника створює досить великі можливості для засвоєння знань в при добре  організованому навчанні діти оволодівають уявленнями, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних сфер дійсності. Такі уявлення – найважливіше здобуття, яке допоможе дитині в школі перейти до засвоєння наукових знань. Достатньо, якщо у результаті дошкільного навчання дитина познайомиться з тими сферами і сторонами явищ, які є предметом вивчення різних наук, почне їх відокремлювати, відрізняти живе від неживого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного.

Особливе місце в психологічній готовності дитини до школи займає оволодіння спеціальними знаннями і навичками, які традиційно відносяться до власне шкільних – грамотою, лічбою, розв’язанням математичних задач. Початкова школа розрахована на дітей, які не одержали спеціальної підготовки і починають навчання з самого початку. Тому не можна вважати відповідні знання і навички обовязковою складовою готовності дитини до шкільного навчання. Разом з тим значна частина дітей, які вступають до першого класу, вміє читати, а лічбою тією чи іншою мірою володіють всі діти. Оволодіння грамотою і елементами математики в дошкільному віці може впливати на успішність шкільного навчання. Позитивне значення має утворення у дітей загальних уявлень про звукову сторону мови та її відмінність від змістової сторони, про кількісні відношення речей та їх відмінність від предметного значення цих речей. Допоможе дитині вчитися у школі і засвоєне поняття числа, деяких інших початкових математичних понять.

Що стосується навичок читання, лічби, розв’язання задач, їх корисність залежить від того, на якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навички читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, що вона будується на базі розвитку фонематичного слуху і усвідомлення складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. Читання по літерах, яке нерідко зустрічається у дошкільників, ускладнить роботу вчителя, оскільки дитину доведеться переучувати. Так само і з лічбою, досвід виявиться корисним, якщо спиратиметься на розуміння математичних відношень, значення числа, і не корисним чи навіть шкідливим якщо лічба засвоєна механічно.

Про готовність до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання і навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного ставлення до школи і до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитину не приваблює сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, з чим вона знайомиться на уроках, якщо їй не подобається сам процес пізнання. Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу і не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їх вихованню не приділяли достатньої уваги. Найбільші труднощі в початковій школі відчувають не  ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті, що проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє  бажання і звичка думати, розв’язувати задачі, прямо непов’язані з якоюсь ігровою чи життєвою ситуацією, яка цікавить дитину. Для подолання інтелектуальної пасивності необхідна поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, який може бути досягнутий дятьми до кінця дошкільного віку і який достатній для успішного навчання у початковій школі, включає в себе, крім довільного управління цією діяльністю, ще й певні якості сприймання і мислення дитини. Дитина, яка вступає до школи, повинна вміти планомірно обстежити предмети, явища, відокремлюючи їх різноманітні властивості, їй необхідно володіти досить повним, точним і розчленованим сприйняттям, оскільки навчання в початковій школі значною мірою грунтується на власній роботі з різним матеріалом, яка виконується під керівництвом учителя. В процесі такої роботи відбувається відокремлення істотних властивостей речей.

Важливе значення має орієнтування дитини в просторі і в часі. Буквально з перших днів перебування у школі дитина отримує вказівки, які неможливо виконати без урахування просторових ознак речей, без знання напрямків простору. Уява про час і відчуття часу, вміння визначити, скільки його пройшло, - важлива умова організованої роботи учня в класі, виконання завдань у вказаний термін.

Особливо високі вимоги школа ставить до мислення дитини. Дитина повинна вміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти   їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, роботи висновки.

Ще один бік психічного розвитку, що визначає готовність дитини до шкільного навчання – це розвиток мови – володіння вмінням зв’язно, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію, передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило. Важливий бік психологічної готовності до школи – достатній рівень вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей          рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою, яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог, які ставляться школою і вчителем.

Довільність пізнавальної діяльності починає формуватися в старшому дошкільному віці, але до моменту вступу до школи ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний за обсягом матеріал тощо. Навчання у початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, щоб вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростали поступово, в міру того, як у процесі учіння відбувається її удосконалення.

Для  розвитку довільності у дитини при роботі слід виконувати ряд умов:

-          необхідно поєднувати індивідуальні і колективні форми діяльності;

-          враховувати вікові особливості дитини;

-          використовувати ігри з правилами;

Отже, у пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає досить високого рівня розвитку, який забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми. Крім розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам’яті, мислення і мови, до психологічної готовності до школи входять сформовані особистісні риси

РОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ В РОБОТІ ТВОРЧОЇ ГРУПИ З ПИТАННЯ НАСТУПНОСТІ МІЖ ДОШКІЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ І ПОЧАТКОВОЮ ШКОЛОЮ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

РОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ В РОБОТІ ТВОРЧОЇ ГРУПИ З ПИТАННЯ НАСТУПНОСТІ МІЖ ДОШКІЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ І ПОЧАТКОВОЮ ШКОЛОЮ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

Васяніна Вікторія Володимирівна (практичний психолог Червонокостянтинівської ЗШ І-ІІІ ступенів).

У  статті розглядається робота практичного психолога з питань поступового переходу від  дошкільної освіти для дітей 5-річного віку  до вирішення головних психолого-педагогічних завдань, одним із яких є забезпечення неперервності здобуття освіти у початковій школі в рамках творчої групи.

Видатний психолог Д.Б. Ельконін підкреслював невід’ємний зв'язок старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, з’єднував їх в «єдину епоху людського розвитку, яка називається дитинством».[3]

Сучасне бачення вирішення проблеми наступності полягає у створенні умов для реалізації в освітньому процесі дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів єдиної, динамічної, перспективної системи особистісного творчого зростання дитини.

Наступність між дошкільним вихованням і шкільним навчанням дітей завжди була однією із найважливіших педагогічних проблем. Чому проблема наступності знову і знову обговорюється на різних рівнях — серед науковців, працівників освіти, широкої аудиторії суспільства? Чому не зникають претензії з боку школи на адресу дошкільних закладів, а з боку працівників дитячих садків — до вчителя початкової школи? Це обумовлено не тільки важливістю даної проблеми і необхідністю її корегувати відповідно до соціальної ситуації. Головна причина такого становища в тому, що вона розв'язувалася «співпрацюючими» паралельно. Дошкільна ланка і початкова ланка школи були двома розмежованими сторонами, і кожна сторона розв'язувала свої проблеми самостійно.

Якщо аналізувати стан розв'язання цієї проблеми, то потрібно підкреслити, що найменше взаємодія між дошкільними працівниками і вчителями молодшої школи спостерігається у цілях навчання. Сьогодні технології навчання досягнули такого рівня, що будь-які знання можна було б дати дитині, незалежно від її віку. Тому на сьогоднішній день практичних психологів  хвилюють не стільки проблеми цілей і змісту навчання,як  успішність гармонійного психологічного розвитку дитини. Сприяння емоційної сфери особистості дитини, забезпеченню емоційної комфортності, пріоритету позитивних емоцій, побудові процесу навчання на оптимістичній гіпотезі. Забезпечення безпосереднього й контактного спілкування.[2]

Саме на такій основі  в нашій школі  створена творча група по співпраці між дошкільним навчальним закладом «Вербиченька» та Червонокостянтинівською ЗШ І-ІІІ ступенів. До складу якої входять деякі вчителі початкових класів та практичний психолог Васяніна.В.В.

Забезпечення  такої системи передбачає: [1]

1. Налагодження психологічної взаємодії між дошкільним та загальноосвітнім навчальним закладом на основі угоди про співпрацю, у якій визначається мета співпраці, права і обов'язки дошкільного і загальноосвітнього навчального закладу.

2. Обговорення, складання і затвердження щорічного плану спільної роботи між дошкільних та загальноосвітнім навчальним закладом.

Мета програми:

Забезпечення цільової і змістовної єдності у навчально-виховній діяльності дошкільного підрозділу і початкової ланки під психолого-педагогічним супроводом

Завдання програми:

• вихователям дошкільних навчальних закладів створювати умови для активної співтворчості з дітьми, спрямованої на всебічний розвиток дитини;

• практичному психологу проводити психолого-педагогічну діагностику розвитку дошкільнят;

• учителям  початкових класів та психологу школи забезпечувати умови безболісної адаптації дітей.

Очікувані результати:

• забезпечення наступності дошкільної й початкової освіти за допомогою психологічного  супроводу;

• готовність дитини до навчання у школі та її соціальна адаптація.

Складові наступності між дошкільною початковою школою

• методична робота;

• спільна робота вихователів та практичного психолога школи;

• робота психолога з  батьками майбутніх першокласників;

• робота вчителя з майбутніми першокласниками;

• адаптація до початкової школи;

• психолого-педагогічні рекомендації щодо розв'язання проблеми шкільної дезадаптації.

Робота психолога  включає:

- здійснення єдиного медико-психолого-педагогічного контролю за динамікою розвитку дітей;

- дослідження рівня готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі, аналіз їхнього процесу адаптації вже у ролі учнів 1 класу;

- застосування корекційно-розвивальних методів у роботі з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку при наявності певних проблем.

Так, як я працюю практичним психологом у Червонокостянтинівській  ЗШ І-ІІІ ступенів, я маю бажання  співпрацювати з ДНЗ «Вербиченька» на добровільній основі у рамках співпраці творчої  групи.

Я дуже люблю дітей, свою роботу і все що пов’язано з напрацюваннями за роки  моєї роботи в області психології.

Освіта у дошкільному навчальному закладі так як і в школі будується на глибоких знаннях та кваліфікованих спеціалістах.

Робота психологічного супроводу включає:

                                                 ·                  психолого-педагогічне вивчення індивідуальних особливостей особистості дітей;

                                                 ·                  вивчає психологічний клімат у  дитячих колективах закладу;

                                                 ·                   виявляє на ранньому етапі пізнавальні інтереси та здібності дітей.

У своїй роботі використовую психодіагностичні методи такі як: тестування,

спостереження, бесіда, семінари-тренінги для батьків та корекційні заняття для дітей.

Особливо приємним для мене є те, що батьки з кожним роком частіше стали звертатись за порадами та цікавитись успіхами та емоційним станом своєї дитини. Явка батьків на тренінги та батьківські збори збільшується, цінується праця психолога серед людей і це дає наснагу працювати, віддавати душу дитині і вчасно забезпечувати психологічний супровід та емоційний стан «маленької особистості», зацікавлювати її різними видами роботи та цікавими вправами, які спрямовані на розвиток мислення та вміння співпрацювати у колективі, відчувати себе особистістю, вміння ділитися та співчувати своїм одноліткам. Всі ці навички формуються в колективі саме за допомогою правильно сформованих занять практичним психологом, без якого дітям і вихователям провести цікаво і захоплююче  заняття складно.

Успішність забезпечення взаємодії визначається цілою низкою чинників, що створюються педагогічно грамотно організованим розвивальним, навчально-виховним середовищем, яке відповідає психологічним і фізіологічним особливостям та фізичним можливостям дітей. Робота з організації наступності має проводитись педагогічними колективами спільно і системно. Тільки зацікавленість обох сторін і батьківської громадськості вирішить проблеми наступності дошкільної і початкової освіти, зробить перехід з дошкільного навчального закладу до початкової школи безболісним і успішним для дитини.

Отже, головна умова забезпечення наступності в освіті – це тісна взаємодія педагогічних і батьківських колективів. Основою такого зв’язку є довіра, взаємоповага, любов до дитини, увага до її індивідуальних особливостей, турбота про її гармонійний розвиток. Саме довіру, сприятливий емоційний стан дитини та низку особистісних негараздів  можна подолати за допомогою психологічної підтримки в закладі освіти.

Бібліографія

1.              www.irpin-nmc.kiev.sch.in.ua

2.             cherniakhiv-osvita.edukit.zt.ua

3.            Эльконин Д.Б. Психология игры.— М„ 1978.

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ «Як розвивати увагу дитини»

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

«Як розвивати увагу дитини»

Мета: показати батькам важливість і значущість проблеми розвитку дитячої уваги; ознайомити із методами та прийомами розвитку уваги першокласників.

Геній – це увага.

Хід зборів

Слово  вчителя

     Шановні батьки!

     Результати навчання багато в чому безпосередньо пов’язані з пізнавальними процесами, які формують здатність до інтелектуальної діяльності молодших школярів.

       Увага як пізнавальний процес є обов’язковим компонентом будь-якого психічного процесу.

        У молодшому шкільному віці відбуваються значні зміни в розвитку уваги. Якщо перші місяці шкільного життя дітей цікавлять не стільки самі навчальні заняття, скільки все, що з ними пов’язано і що їх оточує, то поступово інтереси починають «прив’язуватися» до того, що вивчають у школі, причому до чогось більшою мірою, а до чогось – меншою. У зв’язку із цим дитина стає уважнішою при одних видах роботи й менш уважною при інших. Зрозуміло, що така мимовільна увага, залежна головним чином від безпосередніх  інтересів дитини, значною мірою пов’язана з наочністю та конкретністю матеріалу, його яскравістю, з тим, наскільки він зачіпає емоційну сферу.

        Однак уже з перших днів шкільного життя дитина змушена виконувати те, що не викликає безпосереднього інтересу й що вимагає довільної уваги. Для того щоб така увага сформувалася, необхідна організація дій дитини й, зокрема, її домашніх занять. Упорядкованість часу занять, суворе дотримання певного порядку дій, власне робоче місце – усе це організовує увагу дітей, допомагає їм зосередитися.

       Сконцентрованість або інтенсивність уваги в молодших школярів може бути досить великою. Занурена в яку-небудь роботу, дитина може «не чути» вказівок або виклику вчителя. Проте така зосередженість зазвичай триває недовго, стійкість уваги молодшого школяра ще невелика. Ось чому так важливо урізноманітнювати навчальну роботу – одноманітна робота стомлює увагу дитини, інтерес до неї падає. У дітей, які приходять до школи, слабко розвинений розподіл уваги. Першокласники, варто лише обізватися вчителю, припиняють свою роботу, щоб його вислухати, або продовжують роботу, при цьому не розуміють жодного слова із того, що сказав учитель, тому що їхня увага цілком спрямована на те, що роблять вони самі. Тим часом третьокласники вже можуть стежити і за змістом того, що вони пишуть, і за орфографією, і за чистотою письма, і за своєю позою під час роботи, і за словами вчителя, зверненими до класу. Однак уміння розподіляти увагу з’являється в дітей не саме по собі: перед ними під час навчання постійно виникало таке завдання, їм доводилося учитися одночасно контролювати кілька дій.

        Слід зазначити, що коли добре розвивається увага, то відповідно розвиваються і такі важливі властивості, як концентрація, стійкість, розподіл, переключання, збільшення обсягу засвоєної інформації, а також виникає звичка бути уважним, навіть якщо при цьому складаються несприятливі умови.

        Уміння сконцентрувати свою увагу допомагає дитині зосереджено, не відволікаючись на сторонні справи, працювати на уроці, впродовж тривалого часу виконувати одноманітну й рутинну роботу.

         Уміння переключати увагу допомагає переходити до різних видів діяльності, пропонованих учителем на уроці.

         Однією з головних проблем початкової школи є недостатній розвиток у школярів процесів довільної уваги. У сім’ях цьому також приділяють недостатньо уваги, адже довільна увага – це звичка, виховання якої розпочинається в сім’ї.

         Дитина не вміє тривалий час займатися однією і тією самою справою, не вміє гратися з іграшками, не має інтересів і захоплень – усе це може призвести до не сформованості довільної уваги й згодом до проблем у навчанні.

Педагогічний практикум для батьків

«Обговорення типових помилок учнів,

 пов’язаних із неуважністю»

Ø     Якщо в дітей недостатньо розвинена довільна увага, то вони плутають у письмових роботах букви на позначення приголосних або голосних звуків, близьких за акустичними ознаками (жуки - зуки).

Ø     Якщо в дітей недостатньо розвинена стійкість уваги, то вони пропускають букви й цифри в словах, реченнях і прикладах (трва – трава).

Ø     Якщо дитина додає в словах букви на позначення головних звуків, це пов’язано з нестійкістю довільної уваги (тарава – трава).

Ø     Якщо дитина переставляє склади у словах, це пов’язано з нестійкістю уваги.

Підсумок зборів

      Недоліки уваги в молодшого школяра – досить поширене явищ, часто саме їх вважають основною причиною не цілком успішного навчання дитини

Батькам роздаються пам’ятки.

Пам’ятка для батьків

Шановні тати й мами!

Запам’ятайте, що увага – це один з найважливіших психічних процесів. Увага є важливим складником результативності навчальної діяльності вашої дитини. Для того щоб ваша дитина була уважною, намагайтеся допомогати їй тренувати увагу.

Ø     В основі уваги лежить інтерес. Чим цікавішим та різноманітнішими будуть ігри та забави, які ви пропонуєте дитині, тим більше шансів розвинути її довільну увагу.

Ø     Розвиваючи увагу своєї дитини, враховуйте коло її захоплень. На основі цих захоплень привертайте увагу дитини до інших процесів та явищ, пов’язаних з її уподобаннями.

Ø     Постійно тренуйте увагу своєї дитини. Використовуйте для цього прогулянки на свіжому повітрі, походи, будь-яку можливість.

Ø     Розвиваючи увагу дитини, не нагадуйте і не наголошуйте на її невдачах. Більше уваги звертайте на її успіхи.

Ø     Стимулюйте інтерес до розвитку уваги власним прикладом та прикладами із життя інших людей.

Ø     У сімейному колі демонструйте досягнення дитини з розвитку власної уваги.

Ø     Наберіться терпіння й не чекайте швидких успіхів.

Якою буває увага?

        Перша проблема, з якою стикається першокласник, прийшовши до школи – це необхідність бути уважним. І найбільша проблема вчителя полягає в тому, щоб зосередити увагу дітей.

        Кожному з нас, напевно, доводилося мати справу як з надзвичайно уважними, так і з дуже неуважними людьми. Уважні люди помічають усе: вони бачать і чують навіть те, що, здавалося б, їх не стосується. Вони завжди в курсі всіх справ, вони знають, що було, й обізнані з тим, що буде. Тим часом неуважні люди дивляться й наче нічого не бачать, слухають і наче нічого не чують. До таких людей краще звертатися із запитаннями.

       Більшість людей дещо помічають, а дещо пропускають.

   У чому ж справа? Чому так буває? Як допомогти дитині не стати «рассеянным с улицы Бассейной»?

        В основі корисної якості – спостережливості – лежать психологічні процеси уваги. Існує три види уваги: мимовільна, довільна й пост довільна.

        Мимовільна увага – найперша з розвитку людини. Це ніби реакція на подразник: раптовий звук, яскравий предмет, будь-який рух. І. П. Павлов назвав цей вид уваги «Що таке?». Він має явно адаптаційний характер, допомагаючи людині зорієнтуватись в навколишньому просторі. Цей вид уваги властивий молодшим школярам. Саме тому вони відволікаються на щонайменший подразник.

      Довільна увага – це та увага, яка виникає тоді, коли людина спеціально зосереджується на чому-небудь. Головну роль при цьому відіграє вольовий механізм, уміння себе організувати, не відволікатися. Маленьким дітям нелегко впоратися із цим, тому вчителі часто повторюють сигнальні слова «Подивіться всі сюди!», «Слухайте уважно!», «Запам’ятайте!», «Увага!» тощо. Коли це не допомагає, доводиться переходити на рівень мимовільної уваги – поплескати в долоні, постукати по столу. Утримувати довго довільну увагу важко навіть дорослій людині з тренованою волею, тим більше дитині! Тим часом процес навчання в школі орієнтований в основному на довільну увагу, тому молодшим школярам її потрібно спеціально виховувати й тренувати.

       Постдовільна увага – це третій вид уваги, до якої прагне кожен учитель. Механізм цього виду уваги – мимовільний інтерес дитини до того, до чого довільно намагається привернути увагу вчитель. Іншими словами. Рушійною силою пост довільної уваги, її мотивацією стає інтерес дитини до змісту предмета. Така увага не вимагає вольового зусилля  (як довільна) і не є випадковою орієнтованою реакцією (як мимовільна). Вони ніби поєднують в собі найкращі властивості однієї та іншої: не стомлює, не змушує вмикати волю й водночас максимально організовує діяльність дитини та ланцюжок пізнавальних процесів: сприймання, мислення, пам’яті. Уявіть, як діти слухають цікаву казку: обличчя зверненні до оповідача, вони ловлять кожне слово, вони надзвичайно зосереджені, їм не треба робити зауваження, їх не треба вгамовувати. Це і є постдовільна увага. Про неї можна було б сказати так «Коли самому цікаво».

      Зрозуміло, що постдовільна увага – найкраща і для дітей, і для тих, хто їх навчає: діти не втомлюються, дуже добре сприймають і запам’ятовують інформацію; учителеві так само цікаво працювати, можна багато встигнути, багато чого досягти. Але як же вийти на цей рівень уваги? Адже робота в школі – це не лише читання казок!

Властивості уваги

        Увага має такі важливі якості: ємність, швидкість перемикання та стійкість.

ü     Ємність показує, як багато об’єктів одночасно може бути охоплено увагою

ü     Швидкість перемикання – це спрямовування уваги з одного об’єкта на інший.

ü     Стійкість – це здатність утримувати увагу на одному предметі потрібний час.

Що впливає на розвиток уваги?

1.     Кожна людина має різні природні задатки – швидкість нервових процесів, швидкість переключання з одного процесу на інший, ступінь активності й стомлюваності тощо. Зрозуміло, що бути уважним (спостережливим) легше тому, в кого більш лабільна, рухлива психіка. Тому несправедливо й безглуздо докоряти неуважній дитині в неспостережливості. Вона такою народилася! Інша справа, що, на щастя, будь-яку якість можна розвинути, от тільки «межа» в кожного буде своя.

2.     Більш уважні діти. Як правило, є також допитливішими, а в основі цієї якості лежить властивість інтелектуальної активності, яка, як показали дослідження вітчизняних психологів, є теж природженою. Чи знає вчитель рівень інтелектуальної активності учнів, чи враховує його? Так, на око… Але дитина в цьому не винна! Це ми вчителі маємо підвищити рівень її інтелектуальної активності!

3.     Неуважність не обов’язково означає загальну незібраність уваги. Інколи це є результатом високої концентрації уваги на якомусь одному предметі або на своєму внутрішньому світі, переживанні. Зараз стає все більш поширеним явище відходу дитини у віртуальний комп’ютерний світ, який є для неї значно цікавішим. Така дитина теж виглядає неуважною, незацікавленою в реальному світі й навіть відстороненою від нього. Це небезпечна тенденція!

4.     На розвиток уваги впливають, поза сумнівом, психологічні чинники: способи виховання, навчання дитини, стиль стосунків з дорослими та однолітками, можливості реалізації здібностей дитини тощо. Наприклад, надмірна опіка пригнічує не лише ініціативу, але й волю дитини, яка лежить в основі довільної уваги. І, навпаки, безконтрольний малюк не вміє зорганізувати свою увагу – у нього немає такого досвіду. А звідси найчастіша характеристика такої дитини в школі: «здібний, але неуважний» або просто – «лінивий».

5.     На розумову діяльність і, зокрема, на увагу впливають такі чинники, як неповноцінне харчування, авітаміноз, нестача мікроелементів, хронічні та інфекційні захворювання тощо. Усе це може бути причиною неуважності й тимчасового або постійного відставання дитини у своєму розвитку.

       Таким чином, ми бачимо, як багато причин впливає на окремі якості дитини.

         Слід зазначити, що говорити про розвиток якоїсь однієї, окремо взятої якості або психічного процесу можна лише теоретично. Людська психіка – це гармонійне поєднання, переплетіння безлічі якостей, властивостей, процесів, перетікання й перетворення однієї в іншу. На практиці ми можемо лише підсилити акцент на вихованні, розвиткові тієї або іншої вибраної нами в даний момент якості, а вплив пошириться на всі процеси, на всю психіку цілком, бо вона нероздільна, цілісна. Виховуємо увагу – забезпечуємо краще сприйняття, пам’ять, формуємо характер. Піклуємося про спостережливість – даємо поживу для мислення, розуміння відношень між предметами, для формування власної думки. І так – у всьому.

Вправи та завдання, спрямовані

на тренування різних властивостей уваги

     Розвиток концентрації уваги (здатності виконувати роботу зосереджено, акуратно, точно, не допускаючи прикрих помилок). Основний тип вправ – коректурні завдання, в яких дитині пропонують знаходити і викреслювати певні букви в друкарському тексті. Такі вправи дозволяють дитині відчути, що означає «бути уважним», і розвинути рівень внутрішнього зосередження.

Цю роботу слід проводити щодня (по 5 хвилин на день) протягом 2-4 місяців. Рекомендується також використовувати завдання, що вимагають виділення ознак предметів та явищ; вправи, засновані на принципі точного відтворення якого-небудь зразка (послідовність букв, цифр, геометричних візерунків, рухів тощо); дослідження переплутаних ліній, пошук прихованих фігур тощо.

Збільшення обсягу уваги та короткочасної пам’яті. Вправи засновані на запам’ятовуванні числа й порядку розташування ряду предметів, які дають для розглядання на кілька секунд. У міру опанування вправи число предметів поступово збільшують.

     Тренування розподілу уваги (уміння одночасно виконувати декілька справ). Основний принцип вправ: дитині пропонують одночасне виконання двох різноспрямованих завдань (наприклад, читання оповідання та підрахування ударів олівця по столу, виконання коректурного завдання та прослуховування пластинки із записом казки тощо). Після закінчення вправи (через 5-10 хвилин) визначають ефективність виконання кожного завдання.

     Розвиток навички переключання уваги. Для розвитку цієї властивості уваги пропонують, наприклад, виконання коректурних завдань із чергуванням правил викреслювання букв.

        Намагайтеся працювати з дитиною не час від часу, а систематично. Не забувайте цікавитися успіхами вашого малюка в школі й завжди підкреслюйте, що ви дуже цінуєте його старання. У першу чергу праця, а не оцінки. І тоді за якийсь час ваша дитина неодмінно порадує вас гарними оцінками.

СИСТЕМА РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ПО ЗАБЕЗПЕЧЕННЮ НАСТУПНОСТІ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

СИСТЕМА РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ПО ЗАБЕЗПЕЧЕННЮ НАСТУПНОСТІ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Лисиціна Г.В.,  практичний психолог Луганської ЗШ І – ІІІ ступенів та  Луганського  ДНЗ «Сонечко».

     У статті розглядається система роботи психологічної служби у сфері різнобічного розвитку старшого дошкільника і молодшого школяра в умовах реалізації наступності дошкільної та початкової загальної освіти.                   

                                                                       «Шкільне навчання ніколи

                                                                        не починається з порожнього місця,

а завжди спирається на певну стадію

                                                                   розвитку, досягнутого дитиною ».

Л. С. Виготський

      Проблема пошуку ефективного здійснення наступності дошкільної та початкової освіти була і є в центрі уваги сучасної психолого – педагогічної науки і практики.  В «Державному стандарті початкової загальної освіти» наголошується на тому, що початкова школа має продовжити лінію дошкільного розвитку, закріпити й розвинути в умовах шкільного виховання надбання дощкільного дитинства. Принцип наступності, який, будучи одним із найголовніших психолого – дидактичних принципів, передбачає тісні взаємозв'язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці взаємозв'язки стосуються психофізичного розвитку дитини, формування її як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і методів навчання і виховання. Саме у взаємозалежності і взаємній орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність, наступність навчання і розвитку. Наступність утворює простір для реалізації в педагогічному процесі дитячого садка і школи єдиної, динамічної та перспективної системи виховання і навчання, що сприяє зближенню умов виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів. Завдяки цьому перехід до нових умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей психологічними труднощами. [1. с. 205]

         Оскільки я працюю практичним психологом і у Луганському ДНЗ «Сонечко», і у Луганській ЗШ І-ІІІ ступенів, мені було набагато простіше створити єдину  систему роботи психологічної служби у сфері різнобічного розвитку старшого дошкільника і молодшого школяра в умовах реалізації наступності дошкільної та початкової загальної освіти та працювати над завданнями, які охоплює ця система. На сучасному етапі завданнями співпраці ДНЗ і школи є:

-         створення психолого-педагогічних умов, що забезпечують сприятливий перебіг процесу адаптації першокласників до шкільного навчання (природність переходу з дитячого садка в школу);

-         поліпшення підготовки до навчання в школі 5-6 річних дітей;

-         поглиблення інтересу дошкільників до життя в школі;

-         надання допомоги сім'ї в новій ситуації, що виникає при підготовці до навчання в школі і при вступі дитини до школи.

Також робота психологічної служби ДНЗ «Сонечко» та школи включає здійснення єдиного медико-психолого-педагогічного контролю за динамікою розвитку дітей, дослідження рівня готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі, аналіз їх процесу адаптації вже у ролі учнів 1-го класу та застосування корекційно-розвивальних методів у роботі з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку при наявності певних проблем. Для реалізації завдань  в співпраці з адміністрацією дитячого садочку та школи було складено план, який передбачає роботу інформаційно-просвітницького напрямку, роботу з вихователями, вчителями, батьками та дітьми.

    Освітній процес як у дошкільному навчальному закладі, так і в початковій школі має будуватися на глибоких знаннях вихователів і вчителів про вікові психофізіологічні особливості дітей, про особливості переходу дітей із ДНЗ у початкову школу.  [3.с.159]  Тому в дитячому садочку та в школі проводяться бесіди та лекції  з даного питання. Стали традиційними спільні педагогічні ради, семінари, круглі столи на тему: «Психологічна готовність та адаптація дитини до школи», «Наступність дошкільного закладу та початкової школи», «Пошук шляхів подолання проблем при переході дітей із ДНЗ у початкову школу». З вчителями  початкових класів проводилося анкетування, відвідувалися уроки у 1 класі,  також постійно ведеться діагностичне спостереження на заняттях у дитячому садочку.  На початку навчального року , спираючись на  спостереження за дітьми та діагностику готовності до школи   у дитячому садочку, знайомлю вчителів та батьків з методичними рекомендаціями з питань успішної адаптації дітей.  

 У листопаді  проводиться  спільний  психолого –  педагогічний  консиліум «Адаптація першокласників».  Висновки показали, що адаптація школярів повністю залежить від їх психологічної готовності до школи.    Однією з традиційних форм взаємодії з батьками у ДНЗ і у школі є батьківські збори та педагогічний всеобуч батьків, під час яких обговорюються  різні питання, які стосуються підготовки дітей до школи та різнобічного розвитку дитини. Батькам дуже сподобалися спільні батьківські збори з вихователями  ДНЗ, психологом  та вчителями школи на тему: «Готуємося до школи разом», «Психологічна готовність та адаптація дитини до школи», «Узгодження критеріїв готовності дітей до першого класу».  Батькам постійно надається індивідуальна психологічна консультація з питань розвитку дитини, виховання та підготовки до шкільного життя, а також проводиться анкетування та тестування для вивчення батьківських уявлень щодо готовності дітей до навчання.  Радує те, що батьки стали набагато частіше звертатися до психолога з різних питань та прислухатися до порад та рекомендацій. 

   Успішна підготовка дитини до навчання у школі неможлива, якщо у неї не сформована шкільна зрілість. Для того щоб вчасно відкоригувати освітній процес аби забезпечити безпроблемну адаптацію дітей до умов школи та їх успішність у першому класі, у ДНЗ систематично вивчається  рівень шкільної зрілості старших дошкільнят  і відстежується  успішність навчання у першому класі випускників дошкільних закладів. Вивчення психолого-педагогічної готовності дітей до навчання проводиться за допомогою відповідних комплексних діагностичних методик. За результатами обстеження оформлюється банк даних майбутніх першокласників та  формується корекційно-розвивальна група дітей, які мають низький рівень готовності до навчання в школі.

  Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першого вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину. Тому у нашому садочку ми практикуємо попереднє знайомство вчителя із своїми майбутніми учнями, а також ознайомлення вчителя з роботою випускної групи, вивчення особливостей дітей, участь у їхніх справах.  Майбутні вчителі  випускників ДНЗ  неодноразово були присутні на різноманітних заходах, святах, виступали  перед батьками та дітьми. Також традиційними стали про­ведення днів відкритих дверей в школі та дошкільному закладі,  відвідування свят у школі (День знань,  Свято квітів, Свято букваря, останнього дзвоника),  система відвідування вчителями старших груп, спосте­реження за діяльністю дітей на заняттях та поза ними,  організація спільних концертів, ремонт і виго­товлення іграшок дітьми тощо.  Це сприяє кращій адаптації дітей до школи.

      Як говорив В.О. Сухомлинський – «Школа не повинна вносити різкого перелому в життя дітей. Нехай, ставши учнем, дитина продовжує робити те, що робила вчора. Нехай нове з’являється у її житті поступово і не приголомшує лавиною вражень». Тому наші спільні зусилля повинні бути направлені на досягнення цієї мети. [4.т.5 с.123]

Бібліографія

1.      Блонский П. П.  Развитие мышления школьника./ П.П. Блонський //М.:  Педагогика, 1935.- 205с.

2.      Выготский Л. С. Избранные психологические исследования./Л.С. Выготский// М., 1956. С.28-42 

3.      Костюк Г.С. Мислення в діяльності молодших школярів / За ред.. Г. С. Костюка, Г. О. Балла. - К. : Рад. школа, 1981. - 159 с   

Сухомлинський В.О. Вибрані твори.– В 5-ти т. / В.О. Сухомлинський.  К: Рад. школа, 1977. – Т. 5. – С.123.