ЗМІНА ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - ЯК ОДНА З ПРИЧИН ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ

ЗМІНА ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ -

ЯК ОДНА З ПРИЧИН ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ

Фесенко С.В., методист-психолог районного методичного кабінету відділу освіти Петрівської районної державної адміністрації

Стаття присвячена проблемі тривожності дітей під час переходу від дошкільного до молодшого шкільного віку, розкрито причини, що її породжують. Висвітлено особливості поведінки тривожної дитини. Запропоновані шляхи вирішення даної проблеми, зазначено про актуальність теми та надано рекомендації щодо недопущення проявів почуття тривоги в період зміни форм організації навчальної діяльності.


Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани та почуття тривожності. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.

      Психологічний супровід став необхідною ланкою у сучасному навчально-виховному процесі і передбачає цілеспрямовану, сплановану роботу з дотриманням принципу наступності.
      Основною метою психологічного супроводу є самопізнання, самовдосконалення, розвиток індивідуальних здібностей, соціалізацію учнів, вибудовування гармонійних відносин співпраці між дітьми, педагогами, батьками, створення сприятливого психологічного клімату. [1,5с.]
Реалізація наступності між дошкільною підготовкою та початковою школою та середньою ланкою навчання повинна забезпечити створення системи безперервного навчання з урахуванням:
- збереження самоцінності кожного вікового періоду розвитку дитини;
- сформованості вмінь учитися як фундаментального новоутворення;
- повинна бути направленою на збереження здоров’я, емоційного благополуччя та розвиток індивідуальності кожної дитини.
        Перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного віку в науковій літературі часто називають малою кризою, тому що для цього періоду характерна спеціально націлена робота суспільства по підготовці дитини до максимально безболісного переходу в наступний віковий період життя, по максимальному врахуванню її здібностей, що вже розвинулись. Проте і мала криза – це криза. Криза семи років – це переломний, критичний період, яким відкривається весь період шкільних років. [2, 87с.]
          На кожному етапі розвитку людина освоює нове коло спілкування і, разом з тим, як би завойовує незалежність від нього: коли коло спілкування освоєно, у людей більше не виникає тривоги. Однією тільки своєю належністю до цього кола, людина відчуває себе рівним серед рівних.
Але чому найважливіші на якомусь етапі для нас люди викликають тривогу? Можна гадати, що підвищена увага, висока чутливість у новій області спілкування, бажання досягти в ній хорошої позиції примушують людину гостро переживати найменші невдачі, Потреба в успіхові наскільки велика, що будь-які, навіть незначні відхилення, переживаються як невдача. Людина, спілкуючись, чекає і боїться нових неприємностей.
Все це схоже на почуття страху, коли щось загрожує нашому життю, здоров’ю. Це, в сутності також страх, але на відміну від біологічного, він приходить до нас тоді, коли щось загрожує нам як особистості.
Почуття страху, як відомо, необхідне для нормального пристосування організму до навколишнього середовища – воно сигналізує про небезпеку, про необхідність змінити поведінку, щоб запобігти її. [4, 135с.]
Однією із суттєвих причин усвідомлення педагогічною наукою і шкільною практикою необхідності здоров’я-зберігаючого підходу до вивчення і розвитку сучасного школяра є неухильна тенденція збільшення рівня тривожності. Це пов’язано зі змінами навчальної діяльності, наприклад перехід із дошкільної освіти до початкової, з початкової до середньої. Педагогам та психологам важливо знати причини, вікові та індивідуальні форми прояву тривожності. [2, 26с.]
       Дитина, навіть та, яка ходила в дитячий сад, опиняється в цілком новому для неї оточенні, їй потрібно звикати до нового порядку, розкладу,учителів. Звідси в школі виникає почуття загальної тривожності. Учителю молодших класів потрібно зблизити учнів, створити єдиний колектив. 

        Якщо у дитини з’являться друзі, якщо він буде знати, що його там ніколи не образять, він кожного разу буде ходити туди з радістю.
Тихій і тривожній дитині після дитячого садка, де завжди можна було знайти захист у доброго вихователя, нерідко важко буває влитися у компанію рухливих, жвавих дітей. [2, 30с.]
Навчання для молодшого школяра – нова діяльність, у дитини рідко коли виникають труднощі в перші ж дні тижня навчання, а до їх виникнення він почуває себе впевнено. [2, 313с.]
      Багато дітей бояться відповідати біля дошки, боячись, що не правильно щось скажуть і будуть засміяні однокласниками. На уроках тривожна дитина завжди напружена. Незначне завдання, з яким би справився навіть слабкий учень, уже викликає почуття тривоги. Дуже важливо підвищувати у тривожних дітей самооцінку. [2, 32с.]
В основному, перейшовши з садочка до 1 класу, більшість діток з легкістю адаптуються до нових умов навчання. Але…Але є й діти, які сприймають школу зовсім не так. Їм тривожно, страшно, незатишно. Добре, що таких діток менше, ніж радісних і бадьорих. Але вони є. І це зрозуміло: діти перейшли з садочка, де їм було комфортно і звично, до школи, і їхнє життя кардинально змінилося. Треба звикнути до нової будівлі, учителя, класу, іншого режиму, замість затишної ігрової – величезний клас. Деякі дітки почуваються маленькими, беззахисними й безпорадними. [7, 48с.]
        Почуття тривоги у дитини виникає у ситуації невизначеності, Отже перед дитиною з першого дня перебування в школі постають типові ситуації, що викликають страхи: напружене очікування початку уроку та його кінця, невизначеність свого стану, невідомі стосунки, нові рівні спілкування, постійне напруження в новому колективі. І страх поступово переходить у тривожність, як рису. [5, 35с.]
Особистість з високим рівнем тривожності схильна сприймати оточуючий світ як такий, який несе в собі загрозу і небезпеку в значно більшій мірі, чим особистість з низьким рівнем тривожності. Тривожність як переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки є вираженням незадовільності найбільш значних для людини потреб, особливо при ситуативному переживанні тривоги.
Високий рівень тривожності негативно впливає на результат діяльності та призводе до відсутності у людини впевненості у своїх можливостях в спілкуванні, пов’язана з негативним соціальним статусом, формує конфліктні відносини.
Тривожні діти відрізняються частими проявами неспокою і тривоги, а також великою кількістю страхів, причому страхи і тривога виникають в тих ситуаціях, у яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю, вразливістю. Так, дитина може тривожитися: доки вона в садочку, раптом з мамою щось трапиться.
         Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, в зв’язку з чим, у них виникає очікування неблагополуччя з боку оточуючих. Це характерно для тих дітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні задачі, потребуючи того, що діти не в змозі виконати, причому у випадку невдачі їх, як правило,карають, принижують (Нічого ти робити не можеш! Нічого у тебе не виходить!”).
Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тої діяльності, наприклад малювання, у якій відчувають ускладнення.
          У таких дітей можна помітити різницю у поведінці на заняттях і поза ними. Відповідають на питання учителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, поспішною, так і уповільненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина перебирає руками одяг, маніпулює чим-небудь, погляд спрямований вниз.
Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, виривають волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція із власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоює. [7, 47с.]
Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їх малюнки відрізняються наявністю штрихування, сильними натисканнями, а також маленькими розмірами зображень.
         У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидить акуратно, старається не робити зайвих рухів, не шуміти, надає перевагу тому, щоб на них не звертали уваги, тобто залишатись непомітними. Таких дітей називають скромними, сором’язливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх у приклад своїм дітям. Говорять: “Дивись, як гарно себе поводить Микола. Він не вередує на прогулянці, слухає маму, тихенько грається”. Так, це дивно, але цей перелік є правдою – ці діти поводять себе “правильно”.
Але деяких батьків хвилює поведінка своїх дітей: “Микола нічим не цікавиться, робить те, до чого звик”, “Сашко не грає з дітками – боїться, що вони зламають йому іграшки”.
Рішення проблеми тривожності є непростою справою для педагогів і шкільного психолога.
Шкільне навчання, пізнання нового, перевірка ЗУН, завжди супроводжується підвищенням тривожності. [2, 26-27 с.]
        За оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою, при переході проїжджої частини, людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних стабільних переживаннях.
        Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків, незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосовницький характер, негативно позначається на результативності діяльності й насамперед в оцінних ситуаціях (формується низький рівень домагань).
При пристосувальному характері діяльності діяльність і спілкування здійснюється не за внутрішніми, властивими самій діяльності мотивами, а визначаються тривожністю, тобто зовнішнім стосовно діяльності, далеким мотивом. [6, 16-17с.]
       Таким чином, можна дійти до висновку, що проблема підвищеної тривожності посідає важливе місце у житті дитини, так як несе за собою лише негативні наслідки, які є рушійними: занижена самооцінка, невпевненість у власних силах, постійні хвилювання, які призводять до неврозу. Кількість тривожних дітей збільшилася, тривожність “подорослішала” стала глибиннішою, особистіснішою.
Щоб кількість таких проблем зменшити, потрібно своєчасно виявляти та ліквідовувати різноманітні причини виникнення тривожності, використовуючи індивідуальний підхід до кожної особистості. Ця проблема, на мою думку, ніколи не втратить своєї актуальності.
       Отож, уникаючи страхів, дитина здатна буде розкрити свої потенційні можливості у мисленні, почуттях, уяві та інших психічних процесах. Для цього школа та сім’я мають співпрацювати, тобто мати однакові (схожі) вимоги, табу. Адже дитині важко зрозуміти, хто має рацію, а хто – ні, якщо сім’я і школа не мають спільної мети.
             Дитині в даному випадку найважче. Допоможемо ж їй у цьому!
            Тому у дошкільному закладі важливо забезпечити зв'язок вихованців і педагогів дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи, відвідування уроків, спільні з першокласниками розваги, а молодших школярів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускниками старшої (підготовчої) групи. Побутує також практика взаємовідвідування вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному закладі та початковій школі (свято знань, посвята у школярі, букваря, випуску з дитячого садка).
          Я вважаю, що ця тема є актуальною, і такою, яка не повинна залишатись поза увагою науковців, психологів, педагогів, вихователів.

Література


1. Баришполь С.В. Посібник практичного психолога.- Х. : Вид.група «Основа», 2009.- 267, [5]с.: іл.- (Серія «Психологічна служба школи»).
2. Воспитание школьников. Журнал. М.:2006. №9 - 45с.
3. Выготский Л.С. Детская психология // Собр. Соч. – М. – 1984 – т. 4
4. Популярная психология: Хрестоматия: Учеб.пособие для студентов пединститутов /сост.В.В.Мироненко. – М.: Просвещение, 1990. – 399с
5. Практична психологія та соціальна робота.Журнал. К.:2006. - №12 – 43с.
6. Психолог. Журнал/За ред.Т.Шаповал. – К.:2006. №13 – 43с.
7. Психолог. Журнал/За ред.Т.Шаповал. – К.:2004. №10-11 – 63с.