РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ НАСТУПНОСТІ В ПРОЦЕСІ АДАПТАЦІЇ УЧНІВ 1 КЛАСУ ДО УМОВ НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Реалізація принципу наступності в процесі адаптації учнів 1 класу до умов навчання в початковій школі

Гришаєва О.В., заступник директора з навчально-виховної роботи Ганнівської ЗШ І-ІІІ ст..

Мета : усвідомлення важливості ролі учасників перших двох ланок освітнього процесу в адаптації учнів 1 класу до умов навчання в початковій школі

Завдання:

     показати значення  збереження наступності між ДНЗ та ЗШ для успішної адаптації учнів;

     розвивати співпрацю;

     покращувати вміння поставити себе на місце іншого;

     реалізувати творчі здібності

1.      Вступ. Оголошення теми і мети тренінгу.

Початок навчання у школі - один із найсерйозніших моментів у житті дитини. Але що означає «серйозний момент»? На це питання батьки першокласників зазвичай відповідають так : «Новий колектив» , «Нові заняття , вчителька», «Нові  обов'язки" , «Багато нових вражень», «Великі навантаження» .

Дітям складно висиджувати урок в одній і тій самій позі, складно не відволікатися і стежити за думкою вчителя , складно робити повсякчас не те , що хочеться , а те що від них вимагають, складно стримувати і не висловлювати вголос свої думки та емоції, що постійно виникають.

Більшість навичок та умінь із – за яких у дитини виникають труднощі у навчанні вона повинна засвоювати ще в дошкільному дитинстві. І не зважаючи на те, що провідна діяльність, прийоми і методи навчання та виховання у дошкільному закладі та школі суттєво відрізняються школа і дитячий садочок повинні забезпечити плавний комфортний перехід дитини до шкільного навчання. Тобто враховувати принцип наступності в навчанні та вихованні.

Наступність - це врахування того рівня розвитку дитини з яким вона прийшла до школи, опора на нього. Це забезпечує органічне , природне продовження розвитку, навчання та виховання, започаткованих в дошкільному періоді життя дитини. Наступність розглядають, як закономірність психічно-фізичного розвитку, як умову реалізації безперервної освіти.

Тому основним завданням нашого психолого-педагогічного семінару буде усвідомити значення збереження наступності між ДНЗ та ЗШ для успішної адаптації учнів 1 класу до умов навчання в початковій школі.

2.      Знайомство.

Мета: познайомити всіх учасників, створити умови для продуктивної роботи.

Тренер пропонує назвати своє ім’я професію.

3.      Правила роботи в групі.

Мета: встановити правила, для плідної роботи групи під час тренінгу.

4.      Вправа «Дерево очікувань»

Мета: визначитися з очікуваннями, щоб одержати зворотній зв'язок.

Психолог пропонує кожному з учасників написати свої очікування від тренінгу на листочках та прикріпити їх на «Дерево очікувань». Психолог пояснює, що весною на дереві спочатку з’являються листочки – очікування а потім, якщо очікування справджуються, то на дереві розквітнуть квіти.

5.      Вправа «Причини дезадаптації»

Учасникам пропонують написати по 2 – 3 причини дезадаптації першокласника та зафіксувати їх на плакаті.

6.      Міні – лекція «Труднощі в адаптації першокласника»

Більшість випускників дошкільних закладів бажають учитися у школі і мають намір робити це добре. Вони нетерпляче чекають на перше вересня і радісно йдуть до школи. згодом їхнє життя наповнюється багатьма вимогами, обов’язками та обмеженнями. Виникає емоційно-стресова ситуація: змінюється звичний стереотип, зростає психоемоційне навантаження. Від того, як пройде процес адаптації до навчання, здебільшого залежить працездатність і успішність дитини у школі.

В учня відбувається перебудова всієї системи стосунків із дійсністю. У дошкільника є дві сфери соціальних взаємин : «дитина – дорослий» і «дитина – діти». Ці системи пов’язані ігровою діяльністю. У школі виникає нова структура відносин. Система «дитина - дорослий» диференціюється на «дитина – учитель» та «дитина – батьки». Система «дитина – учитель» починає визначати ставлення дитини до батьків і однолітків.  Прихід дитини у школу це приведення її до суспільної норми. У школі закон один для всіх.

Система «дитина – учитель» пронизує все життя учня. Ця соціальна ситуація розвитку вимагає особливої діяльності – навчальної.

Навчальна діяльність не дається в готовій формі. Коли дитина приходить у школу, її ще немає. Але навчальна діяльність повинна бути сформована. В цьому і полягає основне завдання початкової школи та, певною мірою, дошкільного навчального закладу.

Останнім часом ми все частіше відзначаємо, що до шести років майже половина дітей виявляється психологічно не готовими до початку регулярного навчання, що в свою чергу приводить до ускладнень в процесі адаптації

Тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів:

·                     вік дитини;

·                     стан здоров’я та розумовий розвиток дитини;

·                     індивідуальні особливості дитини (поведінка значною мірою залежить від типу нервової системи);

·                     рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитячому садку, різні умови життя);

·                     досвід спілкування з дорослими та однолітками (позитивне ставлення до вимог дорослих, адекватне спілкування з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до шкільних умов проходить по-різному ( групи дітей із « легкою адаптацією», адаптацією «середньої важкості», з «важкою адаптацією»).

На зміну проблемам, пов'язаних із самим фактом підготовки і вступу в школу, приходять проблеми, пов'язані вже, власне, з особливостями навчання в школі як нової діяльності.

До таких проблем переважно відносять:

ü                 труднощі, пов'язані з новим режимом дня;

ü                 труднощі адаптації дитини до класного колективу;

ü                 труднощі, що локалізуються в сфері взаємовідносин з вчителями;

ü                 труднощі, обумовлені зміною домашньої ситуації при вступі дитини до школи.

Всі ці труднощі є відображенням поступового входження дитини в нову соціальну ситуацію розвитку: в неї з’являються нові „режимні” обов'язки (вчасно приходити до школи, виконувати домашні завдання, дотримуватись розкладу занять). Йде процес адаптації до нового колективу ровесників. Зав'язуються ділові особисті стосунки з вчителем. Нарешті, змінюється соціальна позиція дитини в сім'ї, ставлення до неї інших членів сім'ї. Формується світогляд дитини, нові уявлення і погляди. Збагачується світ її почуттів, естетичних переживань, ширшими стають інтереси, захоплення. Всю цю «програму» дитина засвоює в перші шкільні роки. Враховуючи, що енергія дитинства практично невичерпна якщо її вміло спрямувати, потрібно усвідомити, як важливо знати особливості процесу адаптації до школи кожної окремо взятої дитини, щоб запобігти різним ускладненням до завершення нею початкової ланки освіти.

Слід врахувати, що крім інтелектуального навантаження, що різко зростає із вступом дитини до школи, сильно зростають в порівнянні з минулим періодом життя і фізичні навантаження, пов'язані з тривалою вимушеною нерухомістю, а для дітей 6-7 років саме це являється найбільш стомлюючим.

Основа адаптації дитини - особливості її темпераменту.

Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей. Тип темпераменту - вроджена якість і це потрібно враховувати, не плекати надмірних надій, претензій до дітей, не вимагати від них неможливого.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не зразу. Це довготривалий процес, пов'язаний із значним напруженням всіх систем організму. Складність пристосувань організму до нових умов, висока „ціна”, яку платить організм дитини за досягнуті успіхи, визначає необхідність ретельного врахування всіх факторів, які сприяють адаптації дитини до школи і, навпаки, гальмують її, заважають адекватно пристосуватись.

7.      Вправа - розминка «Три кольори». Робота в групах.

Мета: розминка, підтримання позитивного емоційного клімату в групі, створення малих груп для подальшої роботи

Учасники отримують картки з отриманими на них назвами кольорів: «червоний», «жовтий», «зелений». Ведучий повідомляє, що зараз кожен на деякий час уявно набуває такого самого кольору, який позначений на картці. За командою ведучого піднімаються ті, хто має стосунок до цього кольору.

Щойно хто–небудь зможе точно визначити, хто якого кольору,він відразу каже про це. Ведучий просить встати тих, хто має стосунок до названих предметів: листок на дереві, м’якоть кавуна, лимон, яблуко, трава, світлофор, помідор, повітряна кулька, ялинка, вишня, сонце і т.д.  При цьому кожному з учасників слід бути уважним, щоб визначити, хто має картку такого самого кольору, як і в нього. За сигналом ведучого гравці поєднуються в групи за кольором.  Учасники жовтого кольору утворюють групу «Вчителі», червоного – «Учні», зеленого – «Вихователі»

8.      Вправа «Долоньки»

Зараз один з учасників команди повинен на аркуші паперу обвести свою долоню й вирізати. У центрі долоні напишіть: «Я учитель», «Я учень», «Я вихователь». На пальцях – відповіді на запитання( спільно), які лежать у кожного з вас на столі. Потім кожна команда презентує свої долоньки і прикріпить їх до нашої чарівної квіточки.

Обговорення:

ü     Чим ці долоньки відрізняються?

ü     Чому виникли такі відмінності?

ü     Як ми можемо змінити ситуацію, щоб не порушувати гармонію в процесі навчання?

Питання для роботи в групах:

Що я як вчитель хочу дати першокласникам в процесі навчання?

Що я як вихователь можу зробити для поліпшення процесу адаптації майбутніх першокласників до умов навчання в початковій школі?

Що я як учень очікую процесі навчання від вихователя і вчителя?

9.      Рольова гра «Ситуації»

Мета: актуалізація досвіду роботи, розуміння проблеми першокласника й удосконалення педагогічної майстерності, створення атмосфери співпраці з колегами.

Тренер пропонує учасникам придумати ситуації, які трапилися їм під час роботи з першокласниками. Розгляньте таблицю з типовими труднощами у навчанні.

Завдання:

ü     установити ймовірні причини проблеми;

ü     спланувати можливі напрямки в роботі з цією дитиною

Обговорення:

За 10 хв. Представник від кожної групи зачитує ситуацію та вихід з неї.

10.  Підбиття підсумків. Вправа «Дерево очікувань»

Мета: з’ясувати, наскільки виправдалися очікування від тренінгу.

Якщо очікування учасника від тренінгу справдилися то до його листочка з очікуваннями прикріплюють квіточку.

11.  Притча про жабеня.

Одного разу маленьке жабеня впало в глибоку яму. Звичайно воно одразу почало намагатися вибратися, адже це було позитивне жабеня. Його друзі стояли по краям ями. Згори їм гарно видно, яка глибока яма, які гладенькі її стрімкі стіни та які безнадійні зусилля друга.

-Годі! Кричали вони йому, - не витрачай сил! У тебе все одно нічого не вийде!

Але жабеня вибиралося далі. Воно падало, підіймалося  й починало знову.

-Ти все одно загинеш. – плакали друзі, не треба так себе мучити!

Вони махали йому, намагалися докричатися, проте жабеня не полишало своїх спроб. Нарешті йому вдалося трохи зіпнутися в гору, намацати камінь, схопитися на випадкову травинку й – вистрибнути! Жабеня одразу кинулося до здивованих спостерігачів

-Друзі! Дякую вам! Я бачив, як ви намагалися мені допомогти! Я не міг почути ваших порад – слова ніс вітер, але ваша підтримка врятувала мене. Без неї, без вашої віри в мене, я ніколи не зміг би врятуватися!

Я впевнена, що нашим маленьким позитивним жабеняткам – першокласникам поталанило набагато більше. Їх оточують справжні друзі, професіонали власної справи, які підтримають на їх нелегкому шляху навчання в початковій школі.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

 Коробка Я.В., практичний психолог Петрівського ДНЗ №1 «Рудана»

Тема: «Про важливість психологічної готовності дітей до навчання у школі»

    Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це один з найважливіших підсумків психологічного розвитку в період дошкільного дитинства.

   Основною метою визначення психологічної готовності до шкільного навчання є профілактика шкільної дезадаптації.
Основні аспекти шкільної зрілості
    Підготовка дітей до школи - задача комплексна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи - тільки один з аспектів цієї задачі. Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності Проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор до навчальної діяльності.
Вчені – психологи вказували, що готовність до навчання в школі складається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав

   На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання - багатокомпонентне утворення, що вимагає комплексних психологічних досліджень.
Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості:

- інтелектуальний

- емоційний

-соціальний.

Під інтелектуальною зрілістю розуміється диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з тла; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мірі відбиває функціональне дозрівання структур головного мозку.
Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.
Я вважаю найбільш важливим у психологічній готовності дитини до школи мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:
1. Широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, зв'язані "з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їхній оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти визначене місце в системі доступних йому суспільних відносин";
2. Мотиви, зв'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, чи "пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями" .

Дитина, готова до школи, хоче учитися тому, що їй хочеться знати визначену позицію в суспільстві людей, що відкриває доступ у світ дорослих і тому, що в неї є пізнавальна потреба, що не можуть задовольнити вдома. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого психологами"внутрішньою позицією школяра" . Цьому новоутворенню  вчены – психологи  додавала дуже велике значення, вважаючи, що "внутрішня позиція школяра", і широкі соціальні мотиви навчання - явища сугубо історичні.
Новоутворення "внутрішня позиція школяра", що виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку і представляє собою сплав двох потреб - пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес як суб'єкта діяльності, що виражається в соціальному формуванні і виконанні намірів і цілей, чи, іншими словами, довільному поводженні учня.
     Я вважаю, що довільне поводження народжується в рольовій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на більш високу ступінь розвитку, чим він це може зробити в грі поодинці тому що колектив у цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваному образу, тоді як самостійно здійснити такий контроль дитині буває ще дуже важко.
Необхідно підкреслити, що у вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних знань, хоча це теж не маловажний фактор, а на рівень розвитку інтелектуальних процесів. "…дитина повинна уміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, уміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; він повинний навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки". Для успішного навчання дитина повинна уміти виділяти предмет свого пізнання.
   З того моменту, як у свідомості дитини представлення про школу придбало риси шуканого способу життя, можна говорити про те, що його внутрішня позиція одержала новий зміст - стала внутрішньою позицією школяра. І це значить, що дитина психологічно перейшла в новий віковий період свого розвитку - молодший шкільний вік.
Внутрішню позицію школяра можна визначити як систему потреб і прагнень дитини, зв'язаних зі школою тобто таке відношення до школи, коли причетність до неї переживається дитиною, як його власна потреба ("Хочу в школу").
Про особистісну готовність дитини до школи звичайно судять по його поводженню на групових заняттях і під час бесіди з психологом.
Крім зазначених складових психологічної готовності до школи ми виділяємо додатково ще одну - розвиток мови. Мова тісно зв'язана з інтелектом і відбиває як загальний розвиток дитини, так і рівень його логічного мислення. Необхідно, щоб дитина вміла знаходити в словах окремі звуки тобто в нього повинний бути розвитий фонематичний слух.
   Підводячи підсумок усьому сказанному, можна зробити висновок, що рівень загального психічного розвитку вияляється в загальный обізнаност, тобто певному запасі знань і уявлень про навколишній світ.

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ ШЕСТИРІЧНОГО ВІКУ ДО НОВИХ УМОВ НАЧАННЯ І ВИХОВАННЯ

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ ШЕСТИРІЧНОГО ВІКУ ДО НОВИХ

УМОВ НАЧАННЯ І ВИХОВАННЯ

Горністова І.А., практичний психолог Петрівської ЗШ I ст., філії НВО

«Адаптація навчальна – процес активного пристосування дитини до вимог нового середовища за допомогою різноманітних засобів.» (О. Савченко)
Активність адаптації полягає не тільки у пристосуванні організму до нових умов, а, головне, - у виробленні способів поведінки, що допомагають долати труднощі.

Психологи виділяють чотири типи поведінки:
1. Особистість, яка активно адаптується. Для неї характерне позитивне ставлення до різних сфер соціального оточення, ініціативність.
2. Особистість, яка пасивно адаптується. У неї низьке почуття особистісної соціальної значущості.
3. Особистість, яка конфліктно адаптується, характеризується емоційно суперечливим оціночним ставленням до різних сфер соціального оточення.
4. Особистість, яка не адаптується, внутрішньо не сприймає своєї ролі, не опановує рольових вимог.

Які передумови успішної адаптації до школи?
1. Розумова, інтелектуальна готовність.
У шість років дитина повинна  мати елементарне пізнання про навколишню дійсність, про   простір,   час,   живу   і   неживу   природу.   Вона   повинна уміти узагальнювати, класифікувати, виділяти головне, другорядне. У малюка      з’являється жага до   знань, ігри і розваги йдуть на другий план, посилюється допитливість. Дитина вже цікавиться не лише кінцевим результатом виконаної роботи, але і способами її виконання, уміє сама оцінювати свою роботу. Також у неї повинні бути розвинені довільна пам’ять і мова.
2. Емоційно-соціальна готовність.
Дитина повинна бути готовою до ролі учня, який має свої права і обов’язки. Це уміння володіти собою і підкоряти свої бажання необхідності – дитина поступово втрачає свою зворушливу безпосередність. Велике значення має уміння налагоджувати контакт із однолітками, уміння поступатися і захищатися, підкорятися загальним правилам і обстоювати свою думку. У дитини повинна бути емоційна незалежність, яка розвивається (або пригнічується) із Вашою допомогою. Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не лише зовнішньою стороною, але і можливістю отримати нові знання, знайти друзів.
Високий рівень адаптації – першокласник позитивно ставиться до школи, сприймає адекватно поставлені вимоги, навчальний матеріал засвоює легко, глибоко й повно.
Середній рівень адаптації – першокласник позитивно ставиться до школи, відвідування занять не викликає у нього негативних переживань, дитина засвоює основний зміст навчальних програм, розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно.
Низький рівень адаптації – першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи, нерідко скаржиться на стан здоров’я, у нього домінує пригнічений настрій, спостерігається порушення дисципліни, навчальний матеріал дитина засвоює фрагментарно.

Термін «шкільна дезадаптація» вживається тоді, коли спостерігаються відхилення у навчальній діяльності дітей.

Ознаки дезадаптації
Підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.
Прояви дезадаптації:
- відставання від програми;
- швидка втомлюваність;
- недисциплінованість;
- невміння будувати відносини з однолітками та дорослими;
- підвищена тривожність, плаксивість;
- глибокий спад працездатності наприкінці дня;
- неадекватна поведінка;
- неуспішність у навчанні.
Причини дезадаптації:
- перехід до статусу школяра – найскладніший, переломний для дошкільника етап;
- невідповідність можливостей дитини вимогам шкільного середовища;
- різка зміна способу життя;
- школа для дитини – стресогенний фактор (дорога до школи, навантаження, відсутність ігрових кімнат);
- неможливість повного розслаблення протягом перебування дитини в школі;
- часто батьки при дітях дають негативну оцінку школі;
- поганий стан здоров’я;
- відсутність емоційної підтримки з боку педагогів та батьків;
- неправильне педагогічне спілкування породжує в дитині емоційну напруженість, страх, невпевненість, послаблює увагу, пам’ять, знижує працездатність

Комплекс заходів, що покращують адаптацію дитини до навчання:
- моделювання спілкування з дітьми відповідно до їх вікових та індивідуальних особливостей, характеру, емоційного напруження;
- допомога дітям щодо входження в нове соціальне середовище й інтеграції в нього;
- створення психологічного комфорту в процесі навчальної діяльності та спілкування;
- намагання бути послідовним, вимогливим, організованим і водночас – доброзичливим, відкритим для контактів, прихильним до дітей. Визнання цінності особливості, її права на вільний розвиток, на реалізацію власних можливостей;
- корекція соціальної поведінки дитини.

Поради для батьків першокласників

- Перші 4-6 тижнів у школі для першокласників найважчі, тому батьки повинні допомогти своєму маленькому учню адаптуватися до нових умов.
- Уранці дитину будіть спокійно. Прокинувшись, вона повинна побачити посмішку на вашому обличчі та почути Ваш лагідний голос. Не потрібно смикати дитину через дрібниці та підганяти її з самого ранку. Щоб не виникало поспіху, розрахуйте час, необхідний для того, щоб зібратися першокласнику до школи. Якщо він не встигає, наступного дня розбудіть його трішки раніше.
- Бажано погодувати дитину сніданком, але якщо чомусь вона не хоче їсти, примушувати не варто. Краще дайте сніданок із собою. Дорогою до школи не говоріть: «Дивись, не бешкетуй» або «Щоб сьогодні не було поганих оцінок». Краще побажайте дитині успіхів і підбадьорте її добрим словом.
- Зустрічаючи зі школи, не завалюйте запитаннями: «Що ти сьогодні отримав?» або «Сьогодні без поганих оцінок?». Дайте дитині можливість розслабитися. Якщо ж вона хоче поділитися з вами чимось важливим, не відмахуйтесь від неї, вислухайте, адже це не забере багато часу.
- Якщо маленький школярик чимось засмучений, не допитуйтесь про причину. Можливо він розповість пізніше, або обережно поцікавтесь через деякий час самі.
- Ніколи не торгуйтесь, говорячи: «Якщо зробиш гарно уроки, я дам тобі…». Дитина може не правильно зрозуміти мету навчання, вона подумає, що, навчаючись, робить вам послугу, за яку отримує винагороду.
- Прийшовши зі школи, дитина повинна пообідати та обов’язково відпочити. Не примушуйте її відразу робити уроки. На думку психологів, найкращий час для навчання – з 8 до 12 години та з 16 до 18 години. Привчіть першокласника займатися саме в ці години.
- Пам’ятайте, що є періоди, протягом яких йому навчатися складніше: маленький школярик втомлюється, у нього знижується працездатність. Для першокласника це перші 4 – 6 тижнів навчання, кінець другої чверті, перший тиждень після зимових канікул та середина третьої чверті.
- Присвячуйте своїй дитині хоча б півгодини в день, щоб вона відчувала, що ви її любити та цінуєте. Не забувайте, що першокласники – це ще маленькі діти, які люблять погратися, послухати казку на ніч чи колискову або щоб їх просто потримали на руках. Все це допоможе їм зняти напруження, почувати себе спокійно та впевнено.

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ Виступ на тему: Ми йдемо у школу

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ 

Виступ на тему: Ми йдемо у школу

Горністова І.А., практичний психолог Петрівської ЗШ I ст., філії НВО

«Ми йдемо у школу!» Із яким відчуттям промовляєте ви ці слова? Із ностальгічним сумом (як швидко летять роки!), з гордістю (який великий уже), з надією (стане старшим, серйознішим, відповідальнішим), з побоюванням (шести річки такі маленькі), із запитаннями (Чи готові ми до школи? Що я можу зробити, щоб полегшити цей нелегкий і відповідальний крок?)

Коли поняття «шкільна зрілість» з’явилося вперше, то ґрунтувалося воно насамперед на фізичних параметрах: вік, вага, зріст, зміна зубів. Відтоді минули десятиліття, і нове покоління – розвинуте, розумне, але дисгармонійне і в більшості зі слабким здоров’ям вимагає іншого підходу.

Здоров’я

  Батьки цілком у змозі виявити і вилікувати до 1 вересня все, що може викликати у дитини погане самопочуття і відповідний пригнічений настрій. За потреби проведіть корекцію зору й постави, нормалізуйте травлення. Тільки не  розтягуйте неприємні процедури на все літо – вашій дитині потрібен час і для відпочинку, і для нових прекрасних емоцій та вражень.

  А ваші нелегкі зусилля хоч і не гарантують відсутність дитячих хвороб на весь рік, зате створять майбутньому першокласнику резерв сил, бадьорості і позитивного настрою.

Інтелект

  Уміння читати і писати не є обов’язковим для школи. А ось готовність до оволодіння цими навичками – потрібна. Для цього у дитячому садочку вивчаючи звуки і літери, склади, цифри, лічбу у межах десяти, основні кольори та геометричні форми, готують руку дитини до письма. Якщо ж малюк не відвідує дитячий садок, то батьки повинні самостійно навчити його всьому, використовуючи малювання, вирізання, ліплення, пальчикові та розвивальні ігри, звичайну і геометричну мозаїки, кубики, конструктори, настільні ігри, а також розповідаючи про оточення, читаючи книги. Поговоріть із дитиною про сім’ю, природу, пори року, цікаві професії, магазини та аптеки, транспорт і житло, одяг та їжу. Словом, про все цікаве.

 Під час бесід із дитиною зверніть увагу і на те, як вона говорить. Допоможіть їй правильно і послідовно викладати свої думки. Але не забувайте, що логічне мислення ще не властиве шести річкам, у них переважає мислення конкретне, наочне, образне, а також міфологічно-казкове світосприйняття. Не поспішайте, не розчаровуйте дитя і не насміхайтеся над ним.

Воля

  «Хочу» і «потрібно». Здатність розрізняти ці поняття формують до 6-7 років. Цей психологічний процес називається мимовільністю або саморегуляцією і проявляється у подоланні страху чи небажання, у терпінні (болю або неприємностей), у виконанні прохань дорослого (навіть наперекір власному бажанню), у підвищенню контролю над своїми рухами – більш точними стають дитячі малюнки, більш гармонійними – танці. Дитина вчиться ставити перед собою мету, приймати рішення, намічати план дій, реалізовувати його й оцінювати результат. Якщо малюк не доводить справу до кінця – доробіть не за нього, а разом із ним, разом і оцінюйте результат. Поступово зменшить коло обов’язків по господарству, які дитина буде виконувати самостійно.

 До виховання волі також належить розвиток уваги і пам’яті, який, звичайно ж, найкраще відбувається у грі, коли потрібно зрозуміти правила, запам’ятати дотримуватися їх.

Емоції

 У 6-7-річному віці розпочинає формуватися найтонша структура емоційної сфери, яку узагальнено називають моральністю. Дитина тільки починає орієнтуватися у своїх вчинках і поведінці, зважаючи на думку інших людей, вчиться внутрішньому самоконтролю і самооцінці (на заміну зовнішнього контролю з боку дорослих, який домінував до цього).

 Однак вимагати від дитини зрілого альтруїзму й відповідальності ще ранувато, а ось підтримати варто, тому розвивайте довірливе і безкорисне, емоційно-позитивне спілкування з дитиною. Пограйтеся з нею у зміну ролей, доручивши бути мамою, татом, вчителем, контролером або суддею. Зверніть увагу дитини на моральні колізії казок і прислів’їв, обговоріть та поясніть їй образи та алегорію.

Соціум

Дуже важливо, чи вміє дитина увійти у нове суспільство, зав’язати нові контакти, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися при потребі, сказати дорослому (вчителю, вихователю) про свої потреби і проблеми. Саме для придбання цього цінного досвіду і варто відвідувати дитячий садочок хоча б рік до школи. Не зовсім повноцінною, але все-таки заміною можуть стати гуртки, секції, інші групові заняття. Але, крім спілкування з однолітками, важливі і стосунки у сім’ї, зі знайомими і незнайомими, а також значення, якого надають батьки спілкуванню та дружбі, з яким настроєм говорять про роботу чи навчання.

Особистість

Під особистісною сферою розуміють неповторно-унікальну індивідуальність малюка – його характер, темп розвитку, манеру пізнання світу і взаємодію з людьми. Особистісна готовність до школи спирається насамперед на вольову. Але все ж бажання (або небажання) дитини іти в школу більш важливе.

 Педагоги-психологи називають це мотиваційною готовністю.

  «Хочу багато знати», «Навчусь сама книги читати», «Буду дорослим», «Стану розумним, як мій тато» − мотиви соціальні, властиві дошкільному віку. «Хочу форму гарну, новий пенал і портфель», «Там не потрібно спати вдень», «Піду зі своїм другом в один клас» − мотиви незрілі, поверхневі, але все-таки позитивні. Гірше, якщо дитина не хоче іти в школу. Тоді навіть за наявності необхідних умінь і навичок, високого рівня розвитку інтелекту, уваги і пам’яті дитині буде складно у школі.

 Як правило, причина виникнення цієї проблеми полягає у батьківському ставленні до школи, до навчання, особливо якщо не все гаразд із цим у старших дітей. Тому будьте уважнішими і залиште неприємні спогади для себе. Погортайте фотоальбоми і згадайте, що були і свята, і культпоходи, і виходи на природу, і грамоти за участь в олімпіадах чи конкурсах. Покажіть, розкажіть, почитайте разом, пограйтеся в школу, і нехай «учитель» у вашому виконанні буде, як у житті, – то занадто зайнятим, то суворим, то веселим.

            

Подивіться, яким «учителем» буде ваша дитина. У грі можна багато виправити, у тому числі й упереджене ставлення дитини до школи. Не припустимо залякувати дітей школою: «Ось підеш у школу, там тобі покажуть!» − особливо і без того невпевнених, несміливих і замкнених.

 Однак буває, що при всіх зусиллях батьків і, здавалося б, сприятливих умовах, бажання іти в школу і взагалі дорослішати у вашого малюка немає, навпаки, відновлюються дитячі звички, потреби і бажання.

          − Мамусю, я не хочу іти в школу. І заміж не хочу. І взагалі, не хочу рости. Адже, якщо я буду рости, то ти будеш старіти, а потім помреш (плаче). Я попрошу Діда Мороза, щоб він знову зробив мене маленькою, і ти будеш возити мене в колясці.

         Дівчинці 6 років – товариська розумна і зібрана дитина. Вона з інтересом і бажанням відвідує підготовчі заняття у школі, а також музичну школу і танцювальний ансамбль. Цілком самостійна у спілкуванні і щоденних справах. Останнім часом смокче пальчик і плаче у сні.

 Усе це елементи закономірної вікової кризи, яку психологи вважають характерною для семирічного віку, але сучасному поколінню дітей вона притаманна у 6 років. Одним із компонентів цієї кризи є перше усвідомлення кінця життя і неминучості смерті: чим розвинутіша дитина інтелектуально й емоційно, тим тяжче вона це переживає. Тому зверніться до психолога, щоб з’ясувати, що саме хвилює дитя і як «відірвати» його від переживань, пов’язаних із початком шкільного життя.

 Є й інші проблеми, які вимагають втручання психолога. Наприклад, чудова пам’ять, особливо у поєднанні з уривчастими енциклопедичними знаннями, які часто не дозволяють батькам правильно оцінити інтелектуальний розвиток дитини та готовність до школи.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ ІЗ ВАДАМИ В РОЗВИТКУ

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ ІЗ ВАДАМИ В РОЗВИТКУ

Гребеневич Т.О.,  практичний психолог Балахівської  ЗШ  І-ІІІ ст

                       Сучасна система освіти України є одним з найбільш актуальних вважає розв‘язання завдання щодо забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами на рівний доступ до якісної освіти, незалежно від стану здоров‘я, місця їх проживання; створення належних умов функціонування і розвитку інклюзивної освіти забезпечення достатнього обсягу фінансування інклюзивного навчання; зміни в освіті, удосконалення навчального процесу, шляхом урахування сучасних досягнень забезпечення  доступності загальноосвітніх навчальних закладів різних типів, незалежно від форм власності та підпорядкування, відповідно до потреб дітей; підготовка достатньої кількості кваліфікованих педагогічних кадрів, які добре володіють методиками інклюзивного навчання, створення системи підвищення їх професійної майстерності.

Питання психофізіологічних особливостей дітей,  розвитку закономірності їх навчання і виховання, особливості спеціальної освіти дітей зі спеціальними потребами та особливості їх розвитку, шляхи соціальної адаптації та реабілітації цієї категорії осіб досліджували у своїх працях науковці В. Бондар, Л.ВавінаЛ. Виготський, В. Золотоверх,  А. Колупаєва, Г.  Сак, В. Синьов, Є. Соботович, М. Супрун, М. Шеремет, М. Ярмаченко та інші.

Проблема корекції, як свідчать дослідження В. Баудіш, Г. Дульнєва, І. Єременка, В. Карвяліса, Є. Ковальової,  В. Лубовського, І. Моргуліса, В. Синьова, Є. Соботович,  О. Хохліної, поєднується з проблемою розвитку особистості і розглядається у цілому як проблема корекційного розвитку в освітньому закладі. Саме корекційне виховання є провідним фактором у розвитку дитини з обмеженими можливостями.

 Інклюзія передбачає створення освітнього середовища, яке

відповідає потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки є особливою системою навчання, що охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес відповідно до потреб учнів усіх груп та категорій.

             Психологічний супровід дітей з особливими потребами – це

завжди пролонгований, динамічний процес, цілісна діяльність

психолога, яка передбачає п'ять взаємопов'язаних компонентів:

•  систематичний моніторинг медико-психологічного і психолого-
• педагогічного статусу дитини в динаміці її психічного розвитку;
•  створення соціально-психологічних умов для ефективного
• психічного розвитку дітей у соціумі;
•  систематична психологічна допомога дітям із порушеннями в
• розвитку у вигляді консультування, психокорекції, психологічної
• підтримки;
•  систематична психологічна допомога батькам дітей із
• проблемами в розвитку;
•  організація життєдіяльності дітей з особливими потребами в
• соціумі з урахуванням їхніх психічних та фізичних можливостей.

Відстеження психологічного статусу – досить складний процес,

який потребує тісної співпраці всіх фахівців, які беруть участь у

життєдіяльності дитини з особливими потребами. Серед фахівців, які

супроводжують дітей із порушеннями в розвитку, обов'язково мають

бути психолог, відповідальний за процес психологічного супроводу,

педагог-дефектолог, лікар-психіатр або лікар-невропатолог. Слід

визначити основні етапи процесу психологічного супроводу інклюзивного

навчання.

Підготовчий етап передбачає такі завдання:

•  установлення контакту з усіма учасниками супроводу дитини;
•  визначення обсягу роботи та послідовності процесу

психологічного супроводу;

•  підготовка необхідної документації;
•  складання графіка роботи.

Психолог під час спілкування з іншими фахівцями має пояснити

їм мету психологічного супроводу, розповісти про актуальний та

потенціальний рівень розвитку дитини. Крім того, на цьому етапі

психолог уточнює діагноз, отримує інформацію про лікування, навчання

дитини, пропонує колегам висловити свої думки про дитину.

Пріоритетними завданнями практичного психолога, який

здійснює психологічний супровід інтегрованого (інклюзивного) навчання

дітей з особливими потребами, є:

•  запобігання появі у хворої дитини психопатологічних рис під

впливом особливих умов її розвитку;

•  запобігання затримці здобуття знань, розвитку особистості,

запобігання інфантилізму;

•  заспокоєння дитини, зміцнення її вольових рис;
•  стимулювання позитивного ставлення до дефекту, віри в

можливість його компенсації;

•  просвітницька робота з іншими дітьми та педагогами школи

щодо особливостей контингенту;

•  оптимізація спілкування дитини з однолітками, батьками,

педагогами;

•  допомога дітям в опануванні системи стосунків зі світом і

самим собою;

•  розробка і впровадження відповідних форм і методів роботи як

умови успішного навчання дітей з особливими потребами.

Ці завдання реалізуються через такі основні напрями роботи

практичного психолога, який здійснює супровід інклюзивного навчання:

• психологічна діагностика;

• психологічна корекція;

• психологічне консультування;

• психологічна реабілітація;

• психологічна підтримка.

Головною метою психодіагностики є психологічне обстеження

пізнавальної та особистісної сфери дитини для виявлення структури

дефекту, встановлення збережених компонентів психічної діяльності, на

які можна розраховувати в роботі з дитиною. Психодіагностика може

бути спрямована і на батьків дитини для з'ясування стилю виховання

та особливостей взаємин із дитиною.

Основні методи обстеження (діагностування):

•  вивчення документації з метою накопичення анамнестичних

даних та отримання уявлення про причини порушення в

розвитку;

•  метод бесіди, за допомогою якого з'ясовують особливості

психічних проявів дитини в процесі спілкування з її батьками, з її

найближчим оточенням, із самою дитиною;

•  аналіз результатів діяльності дитини: дитячі малюнки, письмові та

навчальні роботи, різні вироби тощо;

•  метод спостереження, який дає змогу робити висновок про різні

прояви психіки дитини в умовах її безпосередньої діяльності за

мінімального втручання з боку спостережника;

•  метод експерименту, який передбачає накопичення фактичного

матеріалу в спеціально змодельованих умовах, які б забезпечували

активний прояв досліджуваних явищ;

•  метод тестування, який використовують для оцінювання рівня

розвитку здібностей, можливостей, розумового розвитку дитини; з

цією метою можна застосовувати методики для дослідження

пізнавальних процесів, інтелектуальної, особистісної сфери,

методи профдіагностики.

Психологічна корекція спрямована на розвиток певних психічних

функцій дитини – пам'яті, уваги, мислення, які забезпечують навчальну

діяльність, а також на систему взаємин дитини з батьками, друзями,

однолітками.

Психологічне консультування або просвітницько-консультативну

діяльність здійснюють переважно стосовно педагогів школи та батьків дітей з

особливими потребами, але його можна здійснювати і з самою дитиною.

Консультативна робота з дітьми з особливими освітніми потребами

спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу

спілкування актуалізувати в дитині додаткові психологічні сили і здібності,

що можуть забезпечити вихід із складної життєвої ситуації. За такого типу

допомоги увага зосереджується не стільки на вадах розвитку, скільки на

ресурсах особистості дитини, її можливостях.

Основні форми консультативно-просвітницької роботи:

•  лекції (виступи) для педагогів та батьків;
•  семінари (психолого-педагогічні, семінари-практикуми);
•  складання пам'яток для батьків і педагогів з актуальних проблем дітей з особливими потребами;
•  розробка рекомендацій учителям щодо здійснення особистісно

зорієнтованого підходу в навчанні та вихованні дітей;

•  бесіди з дітьми;
•  індивідуальні та групові консультації з батьками та вчителями.

Психологічну реабілітацію слід розуміти як відновлення

частково втрачених або ослаблених особливостей і функцій

організму чи особистості дитини з метою повноцінного розвитку її

індивідуальних можливостей. Психологічна реабілітація дитини з

особливими потребами спрямована на розвиток її здатності до

самостійного просування в житті, уміння жити в нових соціальних

умовах, долаючи або компенсуючи особистісні обмеження .

Психологічна підтримка є важливим видом психологічної

допомоги дітям з порушеннями в розвитку. Вона має такі основні

напрями:

•  психологічна підтримка батьків та інших родичів дитини;
•  психологічна підтримка вчителів, які працюють із такими дітьми;
•  психологічна підтримка самих дітей.

Психологічну підтримку батьків слід розглядати як систему заходів,

спрямованих на:

•  зниження в батьків емоційного дискомфорту у зв'язку із

захворюванням дитини;

•  підтримку впевненості батьків у можливостях їхньої дитини;
•  формування в батьків адекватного ставлення до проблем дитини;
•  підтримку адекватних батьківсько-дитячих стосунків та стилів

сімейного виховання.

Психологічна підтримка вчителів, які працюють із такими дітьми,

спрямована на формування в них психологічної готовності до роботи з

цими дітьми та на профілактику емоційного вигорання. Під час такої

роботи вчителів необхідно навчати психотехнічних методів релаксації

та зняття психоемоційного напруження.

У системі корекційно-педагогічної роботи вагому роль відіграє

практичний психолог.

Психологічний супровід учнів з психофізичними порушеннями з

метою створення оптимальних умов для їх розвитку та навчання в

масовій школі передбачає реалізацію таких напрямів:

•  психопрофілактична та психокорекційна допомога дитині;
•  інформаційно-пояснювальна робота з педагогами і батьками;
•  психологічне консультування батьків;
•  організація соціального середовища через спеціальну підготовку

педагога та учнів конкретного класу.

Психокорекційна робота охоплює три складові:

1) групова психокорекція;

2) індивідуальна психокорекція;

3) узгодження психологічного впливу з навчально-виховною роботою

з метою перенесення результатів психокорекції у діяльність та поведінку

дитини.

У психологічному супроводі можна виділити такі періоди:

·         перший – інтенсивна корекція, що створює умови для

соціально-психологічної адаптації та забезпечує оптимізацію психічного

розвитку учнів з психофізичними розладами в умовах інтегрованого

навчання;

·         другий – закріплення і поглиблення досягнутих результатів;

·         третій – підтримка поступального психічного розвитку

дитини, оптимальних умов її навчання та взаємодії із соціальним

середовищем; профілактика можливих ускладнень у критичні

періоди психічного онтогенезу.

Найчастіше заняття треба проводити в першому періоді, у другому – їх кількість зменшується, а в третьому – заняття проводяться в разі

потреби (як з ініціативи психолога, так і дитини).

            Для забезпечення поступального психокорекційного впливу робота

психолога має проводитися поетапно.

На першому етапі створюється доброзичливий психологічний клімат,

формується позитивна мотивація до занять, засвоюються правила

участі в групі, впроваджуються групові традиції (зокрема, вітання і

прощання), використовуються вправи для згуртування дітей і

формування в них настанови на взаємопідтримку.

Другий етап є, власне, формувальним і найбільш тривалим. На цьому

етапі відбувається реалізація зазначених напрямів психокорекційного

впливу. Темпи просування визначаються зоною найближчого розвитку

дітей. Заняття мають організовуватись таким чином, щоб у кожної дитини

щоразу було якесь досягнення і переживання успіху.

Третій етап – завершальний, робота спрямовується на розвиток в

учнів самостійності в поведінці, навчальній діяльності, у взаємодії з

іншими людьми на усвідомлення того, що вони вже не потребують

постійної систематичної психологічної допомоги.

Для проведення психокорекційної роботи доцільними будуть такі

методи: вправи розвивального характеру; сюжетно-рольові ігри; арт-

терапія; психогімнастика.

 Схильність дітей до наслідування старших дуже рано починає виявлятись у їхніх іграх та іграшках. У давнину іграшки виготовляли з дерева, глини, парафіну, полотна тощо. Робили їх батьки, рідні або купували на ярмарках. Часто іграшки, виготовлені народними умільцями, є довершеними мистецькими творами. Такі іграшки сприяють формуванню естетичних смаків» (2, с. 315). Таким чином, мистецтво має значний розвивально-виховний потенціал, який необхідно враховувати під час підготовки фахівців для роботи в умовах інклюзивної освіти.

                            СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Рачова Н. Соціально-педагогічний супровід дітей з особливими потребами./ Дефектолог – №10 – 2009.
2. Матвєєва М., Миронова С., Гречко Л. Психокорекційна робота в умовах інтегрованого навчання // Дефектологія – № 3 – 2009.
3.  Інклюзивний підхід як основа освіти для всіх дітей./ За матеріалами Всеукраїнського фонду «Крок за кроком». Завуч –№ 2 – 2008.

     4. РацулА. Б.Корекційна педагогіка. Навчальний посібник А.Б. Рацул,

                I.О. Шишова, О.А. Рацул. – Кіровоград: «КОД», 2012. – 356 с.

            5. Шишова І.О. Емоційно-творчий аспект підготовки студентів

                психолого-педагогічного профілю до роботи із дітьми з особливими потребами / І.О. Шишова // Наукові записки.

             – Випуск 133.

         – Серія: Педагогічні науки.

             – Кіровоград: РВВ  КДПУ

                ім. В.Винниченка, 2014. - С. 195-203.